Литовські князі та польські королі вбачали в містах джерело прибутків, шукали в них підтримки проти феодальної анархії. Тому вони надавали окремим містам статус самоврядування – магдебурзьке право, яке звільняло їх від управління та суду феодалів. Міщани, захищаючись від утисків і поборів з боку феодалів, у свою чергу, прагнули отримати магдебурзьке право, яке давало можливість самоврядування. Міщани самі обирали міське самоуправління, суд, регулювали діяльність цехів, купецьких корпорацій. Обираючи магістрат на чолі з війтом, міста формально виходили з-під влади старост і феодалів. (Г.Я. Сергієнко, В.А. Смолій, Історія України. – К., 1993.)