Жиленко Ірина Володимирівна

Жиленко Ірина Володимирівна (28.04.1941р., Київ) – українська поетеса. Закінчила Київський університет (1964). Працювала у пресі. Перша книжка – збірка художніх нарисів “Буковинські балади” (1964). Автор збірок “Соло на сольфі” (1965), “Автопортрет у червоному” (1971), “Вікно у сад” (1978), “Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна” (1979), “Дім під каштаном” (1982), “Ярмарок чудес” (1982), “Збулося літо” (1983), “Останній вуличний шарманщик” (1985), “Дівчинка на кулі” (1987). Провідні мотиви лірики Ж. – життя сучасного міста і міської родини, змальовуване на широкому соціально-історичному тлі, пошуки щастя і духовної гармонії в праці, любові, материнстві. У 1987р. отримала премію імені В. М. Сосюри. Опублікувала повісті для дітей “Двічі по два дорівнює кульбабці” (1983) та “Новорічна історія...” (1986). Ж. пише дитячу лірику: збірки віршів “Достигають колосочки” (1964), “Вуличка мого дитинства” (1979), “Казки буфетного гнома” (1985).